Хто придумав ноти – цікаві факти

Навіть далекі від нотної грамоти люди не замислюючись назвуть вам сім музичних нот: до-ре-мі -фа -Сіль ля-сі. Це досить нескладна поєднання звуків настільки співзвучне, що нагадує веселу пісеньку. Що найцікавіше, це і є пісня, точніше гімн. але давайте обовсем по порядку

Цікаво, що поштовх розвитку музики в цьому напрямку дали церковні хори. До XI століття для запису музичних творів пергамент іспользвать невми – знаки у вигляді рисок і крапок, що позначали, де потрібно робити наголос при співі церковних псалмів. Природно у настільки хаотичної системи песнопеніябило маса недоліків. Невмите заносилися в спеціальні книги-каталоги, де було дано їх розшифровка, про те, щоб запам’ятати всі невми, не було й мови.

Сучасна музична нотація сходить до праць ченця Гвідо Ареццо (приблизно 991 – 1033гг), який почав записувати ноти у вигляді зафарбованих квадратів на четирёхлінейном нотному стані. Назви нотної гами – від «до» до «сі» – позначали перші склади слів молитви до Іоанна Хрестителя, яку в церковному хорі використовували для розспівування. У ній містилося прохання про збереження сили голосу: «Дай нам чисті уста, святий Іоанн, щоб ми могли усією силою свого голосу свідчити про чудеса твоїх діянь»:

Ut queant laxis
resonare fibris,
Mira gestorum
famuli tuorum,
Solve polluti
labii reatum,
Sancte Ioannes.

Якщо відкинути непотрібні слова, то ми бачимо перші два склади в перших шести рядках: ut, re, mi, fa, sol, la. Ноту ut згодом замінили на do, оскільки набагато зручніше починати спів з приголосної букви. Очевидно, що ця нота названа в честь Бога, на латині звучить як Dominus.

А як же нота СІ? Все просто – великі літери слів останнього рядка молитви утворюють заключну музичну ноту СІ.