5 простих причин депресивності російської літератури, про яких знають лише справжні інтелігенти

«Мені по справі потрібно було переглянути всі екранізації „Ідіота“. Так от, після 3-го фільму я стала відчувати, що починаю сходити з розуму», — такі оцінки як російській літературі, так і спробам її екранізувати швидше правило, ніж виняток. Насправді все не так просто, як може здатися на перший погляд.

Porady.co.ua з допомогою вітчизняних академіків спробував розібратися в причинах пригніченості і депресивності класичної вітчизняної літератури.

Суворий клімат став причиною запальності і пристрасності героїв

На думку В. О. Ільїна, необхідність постійно адаптуватися під зміну пір року і в будь-який момент бути готовим до сюрпризів природи сформувала в національному російському характері напруженість. Як наслідок, виник максималізм: нестерпні холоду або позамежний спеку, третього не дано. Звідси стихійність, пристрасність і буквально необхідність назвати біле білим, а чорне — чорним. Тому кожна людина — це грішник чи святий, а буває так, що він одночасно і сверхпорядочен, і хулиганист.

Ці риси втілилися в багатьох героїв російської літератури. Дуже яскраво вони проглядаються у Катерини з «Леді Макбет Мценського повіту» і Парфена Рогожина з «Ідіота». Обох захопила несамовита любов і буквально позбавила розуму, і персонажі виявилися готові піти на вбивство заради того, щоб хоч якось розставити все по своїх місцях.

Обломовы з’явилися в книгах із-за довгої і нудної зими

Як літо змінюється взимку, так і кипуча енергія змінюється періодом цієї прокрастинації і нескінченного лежання на печі. Офіційно це називається «аритмичним характером працьовитості». На думку академіка Ст. Ключевського, жоден народ в Європі не здатний до такого трудового напруження, яке довгі століття кожне літо доводилося відчувати всім жителям сучасної Росії. При цьому, як вважає історик, ніхто не зрівняється з росіянами і в лежанні на дивані.

Звичайно, письменники не могли обійти стороною таку особливість менталітету. Найяскравіший носій цієї риси — Ілля Ілліч Обломов з однойменного роману І. А. Гончарова. Незайвим буде згадати і сумно знаменитих трьох сестер з п’єси А. П. Чехова, які збиралися виїхати до Москви, але так і не зібралися, тому що весь час чогось чекали.

Не обійшлося і без впливу релігії — так виник образ Раскольникова та інших розкаюваних грішників

Згідно теорії Н. А. Бердяєва, неможливо розглядати менталітет російського етносу у відриві від релігійності, яка властива йому з найдавніших часів. Це наклало певний відбиток: багато представників народу здатні нести страждання і жертви заради якоїсь мети, як правило, «очищення» власної душі. При цьому на чолі кута коштує смирення, а наявність високого ідеалу — зовсім не обов’язковий атрибут. Звідси в літературу перекочував образ кається п’яниці і злочинця.

Культовий літературний вбивця Родіон Раскольніков зі «Злочину і покарання» Ф. М Достоєвського ігнорує шлях святості, але все одно отримує прощення після публічного покаяння. Інший персонаж уособлює собою її абсолютну протилежність — «святого», який страждає тілом, розумом і душею, — князь Лев Мишкін з «Ідіота», якого автор наділив правом прощати людей від імені вищих сил.

З тієї ж причини багато герої захоплені нестримним самобичуванням і відчувають від цього таємне насолода

Згідно теорії вітчизняного філософа Н. О. Лоського, російського етносу не чужі «слабкості»: пияцтво, недбалість в роботі, потурання і свавілля. Коли представник народу «входить в раж» і буяє, навряд чи щось здатна його зупинити, зате потім він починає публічно каятися, навіть плакати, буквально душевно катувати себе. Від цього він отримує задоволення і як би очищається.

Ця риса була тонко помічена Ф. М. Достоєвським і відмінно «втілена» у батька і доньки — Мармеладове-старшому і Сонечки. Перший впивається власною нездатністю прогодувати сім’ю і готовий розповідати про це будь-кому, хто наллє йому склянку. При цьому періодично героя відвідує думка, що він здатний гори звернути, але далі думок справа не йде. Софія ж заробляє на життя ганебним ремеслом, однак не соромиться цього, а несе тягар з високо піднятою головою. Цей персонаж готовий захищати свою честь до останнього і також отримує насолоду від цього, можливо, і приховане від самої себе.

В основі російської релігійності лежить жалість, тому героїні не можуть кинути своїх чоловіків

Вітчизняний філософ Н. О. Лоський вважає, що корінь російської релігійності в доброті, і підкреслює, що типово жіночі риси характеру (м’якість і чуйність) властиві абсолютно кожному представнику етносу, а особливо простолюду. Академік помічає цікавий факт: якщо людина, який російській огидний, жалібно просити його про щось, то російська мимоволі почне проявляти до нього душевну м’якість.

У романах таке якість частіше виявляється у жінок, які не можуть залишити нелюбого чоловіка і піти до улюбленого немужу. Спроба відходу зазвичай супроводжується натуральними істеричними припадками, а нерідко закінчується загибеллю героя. Така 28-річна Анна Кареніна з однойменного роману Л. Н. Толстого, яка закохалась у 23-річного Вронського і не отримала від нього «гідною» взаємності. У схожій ситуації опинилася і Настасья Пилипівна Барашкова з «Ідіота», яка так і не змогла відштовхнути ненависного їй Рогожина, за що в підсумку поплатилася власним життям.

Ми сподіваємося, що стаття була для вас цікавою і дуже хочемо дізнатися: а вам на розум приходять інші літературні герої, які кого завгодно здатні перемогти депресію?