Виникнення педагогічної професії: історія професії вчителя. Фактори становлення професії педагог і вихователь

Складно переоцінити роль педагога — напевно кожен з нас пам’ятає одного або кількох учителів, які залишили яскравий слід в душі. Про те, як з’явилася ця професія, і яке місце викладач займає в житті будь-якого сучасного людини, піде мова в нашій статті.

Походження педагогіки сягає своїм корінням в первісну епоху. У найдавніші часи, коли у первісних людей ще не існувало поділу праці, дорослі і юні члени племені на рівних брали участь у видобутку їжі. Саме це і складало єдину мету існування в той період. Будь-яка передача життєвого досвіду була тісно вплетена в трудову діяльність.

З ранніх років юні члени громади дізнавалися про методи полювання і збиральництва, оволодівали необхідними вміннями. У міру вдосконалення знарядь праці стало можливим не залучати до цієї роботи самих старих, на них покладено обов’язок зберігати вогонь і доглядати за малюками.

Саме так і з’явилася перша група вихователів, в неї входили старійшини, єдиним завданням яких була турбота про підготовку молодого покоління до дорослого життя. З розвитком цивілізації і суспільної свідомості в завдання педагогів також увійшов питання релігійного і морального виховання дітей. З часом люди помітили, що набагато простіше зібрати відразу всіх дітей громади і вести з ними розмови на найрізноманітніші теми, ніж навчати їх необхідним умінням поодинці.

Саме так в Стародавній Греції і з’явилася перша школа — її творцем став відомий вчений Піфагор. Його педагогіка навчала дітей спортивних дисциплін, наук, музиці і медицині.

Педагогічна діяльність в наші дні являє собою професію, метою якої є створення умов для становлення гармонійної особистості. Робота вчителя — це, поза всяким сумнівом, важка праця. Однак професійного рівня цей напрямок досягло далеко не відразу.

Після появи перших шкіл у Греції стало очевидно, що вести з дітьми навчальні бесіди здатний далеко не кожен дорослий член спільноти, а тільки той, який володіє великим багажем знань і особистісними якостями, які дозволяють йому пояснювати те чи інше питання, донести інформацію до інших людей. Таким чином, в античні часи з’явилося перше розуміння того, що педагогічна діяльність повинна вийти на професійний рівень, однак, від ідеї до її втілення минуло багато часу.

Якщо розглядати історію в цілому, то становлення педагогіки можна поділити на кілька етапів.

Цей період припав на ранній етап розвитку людства. Наявні дані вказують на те, що педагогічна діяльність вже тоді мала осмислений і різноплановий характер. В той час дітей навчали основ землеробства, ремісничої діяльності, збиральництва і навичкам користування місячним календарем.

У міру розвитку суспільних відносин з’явилося спеціалізоване навчання — обов’язки педагога взяли на себе спеціально підготовлені для цього люди, для яких навчання стало основною роботою.

По мірі розвитку суспільства в людей стала з’являтися приватна власність, це викликало необхідність зміни суспільного виховання сімейним. В той час роль вчителя на себе брали наймані педагоги або освічені раби. В ту епоху відбулося розвиток писемності, удосконалювалися способи збереження і передачі інформації.

Це наклало свій відбиток на техніку педагогічної діяльності — вона обособилась від виробничих і релігійних сфер життя, перетворилася в словесно-знакову науку. У цей же період намітилася тенденція до виділення окремої когорти вчителів, які займалися освітньою діяльністю у спеціально відведених для цього установах.

У часи Середньовіччя в Західній і Центральній Європі відбулося різке відторгнення античної спадщини і повне підпорядкування процесу навчання християнській доктрині. Це призвело до істотного зниження загального освітнього рівня. Причина такого явища в тому, що навчання лягло на плечі ченців, які не мали ніякого педагогічного досвіду. У ті роки не існувало такого поняття, як урок, і діти вивчали всі відразу — одні учні заучували літери, інші – склади, треті вчилися рахувати і т. п.

Поступово в суспільстві почалося розуміння того, що така система «не працює», і освіта повинна вийти на інший рівень. Саме тому в містах почали відкриватися цехові школи, а в XII-XIII ст. з’явилися перші університети, викладання в яких здійснювали відомі вчені того часу. Це, в свою чергу, призвело до нестачі вчителів. Виникла необхідність у введенні класно-урочної системи в школах, а в університетах — лекційно-семінарської. Це нововведення забезпечило більш раціональне використання часу вчителя і призвело до істотного підвищення якості освіти.

По мірі розвитку суспільства істотно розширилося коло завдань педагога. Це поступово призвело до виділення окремих педагогічних спеціальностей. На даному етапі виникла потреба у створенні школи для підготовки самих вчителів. XVIII століття невипадково названий епохою Просвітництва – у той час навчання і виховання стали основними соціально-перетворюючими чинниками суспільного розвитку.

Професійний етап розвитку педагогіки характеризується досить широким охопленням людей, зайнятих у цій сфері, зближенням освітньої системи з реальним життям. Наука того часу закріпила ідею загальної педагогіки, в цей період відбувається активний пошук нових форм навчання, а також підвищення соціального статусу вчителя і постановка перед педагогікою більш важливих і складних завдань.

Сьогодні вчителі в рамках підготовки до професії здобувають спеціальну освіту різного рівня, вони працюють у різних дошкільних, шкільних та вищих навчальних закладах, а також організації перепідготовки кадрів.

Вчитель в наші дні — це не тільки професія, це покликання. Саме слово «педагог» відомо всім людям — від малюків-п’ятирічок до глибоких старців. Вчителі у всі часи цінувалися, а їхня праця розглядалась як відповідальний і благородний.

Учитель виконує відразу кілька функцій:

• виховну — через виховання вчитель впливає на становлення і всебічний розвиток особистості, здатної адаптуватися в суспільстві і світі;
• навчальну — вчитель сприяє розвиткові в учнів пізнавальних та інтелектуальних здібностей, прищеплює їм тягу до отримання знань, допомагає спрямувати отримані знання на досягнення тієї або іншої мети;
• комунікативну — будь-яке спілкування педагога і учня складається на основі довірчих відносин, вчитель постійно обмінюється досвідом з колегами, взаємодіє з батьками;
• організаторську — будь-який педагог повинен планувати і координувати навчально-виховний процес, у його завдання входять правильне проведення навчальних заходів та залучення до них своїх учнів;
• корекційну — педагог регулярно моніторить і контролює процес отримання знань, дає оцінку проміжних підсумків і при необхідності коректує процес навчання.

Найвідомішими педагогами, які внесли величезний внесок у розвиток педагогіки, стали наступні особистості.

• Ян Амос Коменський — чеський педагог XVII ст., який активно пропагував гуманітарну теорію навчання підростаючого покоління. Саме він просував ідеї загальної освіти, класно-урочної форми навчання, введення поняття «навчальний рік».
• Йоганн Генріх Песталоцці — швейцарський гуманіст кінця XVIII-початку XIX ст. Прихильник гармонійного розвитку фізичних, розумових і моральних можливостей у загальному підході до навчання.
• Януш Корчак — відомий польський педагог, основоположник доктрини про те, що педагогіка повинна будуватися на основі любові і повної поваги до учня. Він пропагував принцип несхожості дітей, які вплинули на систему навчання дітей у відповідності з різницею можливостей їх розуміння.
• Костянтин Дмитрович Ушинський — відомий педагог, якого по праву вважають батьком російської педагогіки. Саме він перший в нашій країні підкреслив необхідність морального просвітництва дитини. Ще однією ідеєю Ушинського стала теорія важливості збереження національної самобутності. У позаминулому столітті основною мовою викладання в Росії був французький — саме Ушинський заявив про необхідність зробити російські школи російськими».
• Лев Семенович Виготський. Цей вчений став основоположником корекційної педагогіки, він висунув і обґрунтував теорію про те, що вчитель повинен використовувати в роботі досягнення психології.
• Антон Семенович Макаренко — ідеолог теорії интегративности освіти. Згідно з його ідеями, людина не є особистістю від народження, тому його необхідно виховувати в колективі, де він повинен вчитися відстоювати свою позицію. Його вчення лягло в основу гуманістичної освіти, що вимагає поважати будь-якого учня як людини.