Свобода і самотність: кожен сам вибирає свободу або самотність. Чим вони відрізняються?

Соціологи і психологи вважають самотність проблемою сучасного суспільства. Парадоксально, але в епоху загальнодоступних комп’ютерних комунікацій люди все частіше відмовляються від спілкування і взаємодії один з одним, самоизолируясь і віддаляючись від соціуму. При цьому свій вибір вони пояснюють прагненням до повної внутрішньої свободи, незалежності від суспільства, соціальних стереотипів та загальноприйнятих стандартів. Чим же відрізняється самотність від свободи? Можна вважати самотню людину вільним і навпаки?

Самотність і свобода не є рівнозначними поняттями. Кожне з них позначає особливий стан особистості, що формується під впливом ряду зовнішніх і внутрішніх факторів.

Так, згідно з визначенням, під «свободою» прийнято розуміти такий стан людини, при якому він є причиною своїх дій. Кажучи простими словами, будь-який вчинок вільної людини є наслідком його самостійного рішення, заснованого на власних мотивах, принципи, переживання, особистому досвіді. Дії вільної людини не виникають під впливом сторонніх факторів (природних, соціальних, міжособистісних).

У свою чергу, під терміном «самотність» розуміється повна відсутність соціальних контактів у окремо взятої особистості, втрата її фізичного і духовного взаємодії з суспільством в цілому. Психологи розрізняють позитивне і негативне самотність – стани, що формуються під впливом зовнішніх або внутрішніх факторів. Позитивне самотність (самітність) – стан, до якого людина прагне добровільно під впливом яких-небудь внутрішніх факторів (наприклад, внаслідок емоційної чи фізичної втоми). Негативний самотність (ізоляція) – стан, при якому повністю втрачаються взаємодію особистості з суспільством під впливом зовнішніх факторів: природних, соціальних.

Поняття «свобода» ґрунтується на твердженні про те, що кожна людина вільна у своїх думках, рішеннях і вчинках. Однак це не означає, що людині можна робити все, що йому хочеться, порушуючи або обмежуючи права інших представників суспільства. Свобода і вседозволеність є принципово різними поняттями, які слід відрізняти один від одного.

Так, вільна людина приймає рішення і діє, керуючись не тільки власними мотивами, але й суспільними нормами, не виходячи за межі загальнолюдських цінностей, моральних і моральних підвалин. Вседозволеність ж означає такий стан особи, при якому її вчинки часто йдуть врозріз з системою загальнолюдських цінностей, морально-етичних та юридичних норм.

Фахівці відзначають важливість психологічної складової самотності, в силу якої цей стан може носити як негативний, так і позитивний характер. Добровільне прагнення людини до самоізоляції може бути обумовлено його особистою системою цінностей, світоглядом, самооцінкою, екзистенціальним пошуком (пошуку сенсу життя). Будучи вільною особистістю, людина самостійно приймає рішення про самоізоляції і діє керуючись особистими мотивами.

Примітний цікавий феномен, що має назву «самотність у натовпі». Соціологи і психологи пов’язують його з інтенсивним розвитком комп’ютерних технологій, різко розширили поле людських можливостей для спілкування та соціальної взаємодії. Поява соціальних мереж, месенджерів, комп’ютерних програм для спілкування на відстані справило на суспільство абсолютно несподівану дію, протилежний очікуваному.

Замість активного прагнення до нарощування соціальних контактів, люди стали свідомо обмежувати себе в спілкуванні, уникаючи будь-яких способів взаємодії з іншими представниками соціуму. Таке явище психологи пов’язують з інформаційним перенасиченням, що в науковому середовищі носить назву «синдром інформаційної втоми».

Нерідко відчуття самотності психологи пов’язують з початком розвитку депресії, до якої схильні емоційні, гіперчутливі натури. В цьому випадку відчуття самотності може супроводжуватися втратою духовної взаємозв’язку із соціумом («мене ніхто не розуміє»), запереченням і неприйняттям пропонованих норм і правил («це не для мене», «мені це чуже»). Однак і в цьому випадку людина не перестає бути вільною, діючи в рамках власних переконань і принципів. Свідоме відсторонення від суспільства є результат рішень, прийнятих людиною.

У спеціалізованій літературі самотність практично завжди трактується в негативному ключі. Людині, що відчуває почуття глибокої самотності, притаманні негативні емоції: апатія, образа, злість, агресія, пригніченість, душевний біль, злість, заздрість. З відчуттям свободи, у свою чергу, психологи пов’язують позитивні емоції, почуття легкості, польоту, незалежності, припливу душевних сил, відчуття крил за спиною.

З філософської точки зору, кожна людина є вільною і самотньою одночасно. Відомо, що кожен представник соціуму приходить у цей світ і залишає його наодинці. Осмислення цього факту дозволяє сформувати нейтральне (що є логічним і правильним) ставлення до самотності як до природного стану особистості.

Психологи вважають важливим сприйняття самотності самою людиною. Позитивно налаштовані люди використовують цей стан для особистісного зростання, фізичного та духовного розвитку. Самотність часто знаходить вираження у творчості: поезії, музиці, живопису, скульптурі. В цьому стані людина немов відтинає від себе потоки непотрібної інформації, що виходить від соціуму.

Можливість приймати самостійні рішення, що виступають керівництвом до подальших дій, і є людська свобода. Кожна людина вільна у своїх рішеннях і вчинках, і ніяка зовнішня сила не здатна обмежити цю свободу (зрозуміло, якщо людські дії не суперечать загальноприйнятим цінностям і юридичним нормам). Свобода людини проявляється ще і в тому, що він має право самостійно давати оцінку своїм поточним станом.