Сурб-Хач у Криму (56 фото): історія вірменського монастиря в Старому Криму, переклад його назви

Особливий інтерес для мандрівників являє Старий Крим, охопила підніжжя Монастирський гори. На самій вершині цієї мальовничій лісистій місцевості можна побачити обриси апостольської церкви. Саме тут розташовується Сурб-Хач – найстаріший діючий вірменський монастир.

У XIII столітті за згодою ординських ханів велика кількість вірмен переїхало в Тавриду з містечка Ані, зруйнованого сильним землетрусом. Свій притулок вони знайшли у містечку Крим. Існує легенда, що духовний проводир вірмен Ованес Себастаци побачив у небі величезний вогняний хрест, який вважав доброю ознакою і прийняв рішення звести на цьому місці великий монастир. Звідси і його назва – Сурб-Хач, що в перекладі означає «святий хрест».

Разом зі своїм братом Ованес Себастаци купив у генуї ділянку в 50 гектарів і в 1358 році приступив до зведення обителі, а на його покрівлю було вирішено поставити головну реліквію вірменського народу – хрест з храму міста Ані.

Серед істориків існує думка, що цей монастир став своєрідним символом опору проти звернення вірмен в католицизм. Так і почалася історія вірменської Церкви Святого Хреста, багато десятки і навіть сотні років вона була пов’язана з руйнуваннями – в результаті атак з боку генуезців, татар і турків будівля постійно руйнувалася і відновлювалася знову, багаторазово перебудовувався братський корпус і з’являлися нові келії.

За всю свою історію обитель Сурб-Хач була недіючою лише двічі. Перший раз трапився тоді, коли вірмен вислали з Криму в задонские степу. Другий випадок стався вже у часи радянської влади, коли в 1925 році на місці обителі заснували туберкульозний диспансер, а через рік – піонерський табір для школярів.

Під час Другої світової війни монастир виявився повністю покинутих і почав поступово занепадати і руйнуватися. Так тривало до 70-х років минулого століття. У той час на території комплексу почалися археологічні розкопки і будівля частково відновили, а в приміщенні колишньої келійною влаштували санаторій.

Духовне життя повернулася в Сурб-Хач тільки на початку 90-х років минулого століття, коли над храмом знову встановили хрест, і почалися богослужіння. У 2002 році монастир офіційно передали вірменської православної церкви, але відкрили його лише в 2008 році, коли провели електрику, облаштували під’їзні шляхи і призначили настоятеля. Незадовго до цього з Вірменії були привезені хрести із зашифрованою написом «Сурб-Хач», їх встановили біля дверей храму. На сьогодні монастир є діючим.

Сурб-Хач для православних вірмен – це чоловіча обитель, жінкам вхід сюди категорично заборонено. Для відвідування відкриті тільки руїни старого будинку – братський корпус, приміщення трапезної, а також внутрішній двір. У давні часи ця обитель була досить знайома, в ній розміщувалася власна школа, на території обителі переписувалися найбільш відомі священні книги та духовні пам’ятки. Навіть атака турецьких військ в 1475 році не призупинила просвітницької та морального життя в монастирі Сурб-Хач.

Аж до XVIII століття обитель залишалася головним центром паломництва віруючих вірмен на території всього Криму, а також Північного Причорномор’я. Відомо, що спочатку служителі жили в одній загальній келійною, але по мірі зростання числа послушників збільшувалася і кількість внутрішніх житлових приміщень. Самі кімнати були невеликими – 2х2 метри, при цьому в кожному приміщенні знаходився камін.

Зараз складно уявити, як можна жити в умовах настільки обмеженого простору, але не варто забувати, що в келіях ченці лише спали і читали молитви, а для цього зовсім не потрібно багато місця.

В окремо розташованій вежі облаштовувалися кімната настоятеля, який щонеділі проводив літургію. Він залишався у своїй келії в цілковитій самоті з понеділка по суботу і готувався до богослужіння, після чого спускався невеликий сходами і виходив відразу до вівтаря.

Ворота в храм прикрашають величні хрести, біля яких можна помітити надгробні плити – це стародавні поховання перших послушників і засновника Сурб-Хач. Згідно звичаям вірменської церкви бути похованим біля входу в монастир або храм завжди вважається великою честю.

Над входом видна одна із старовинних фресок, що зображає Богородицю, однак вона збереглася зовсім погано. Згідно що дійшли до нас документів, у колишні часи в монастирі було чимало розписів, але вони зараз перебувають в самому жалюгідному стані, і обриси ликів святих на них практично непомітні.

У вірменських церквах іконостас відсутня – вівтар прикрашає тільки ікона Богоматері. Саме місце відокремлене від решти приміщення невеликим завісою, в цьому плані вірменські релігійні традиції дуже близькі до ранньохристиянським. В приміщенні є купіль для проведення обряду хрещення, а також зона, куди можна при бажанні поставити запалену свічку – свічки за упокій і за здравіє вірмени ставлять в єдиному місці.

У храмі Сурб-Хач зберігається відома ікона, звана «Блимаючий Ісус». У всьому світі існує лише 3 замальовки з оригіналу, а сам оригінал – це не що інше, як плащаниця, якою був покритий Ісус відразу після смерті, і на якому зберігся відбиток його обличчя. Одне таке полотно зберігається в Сурб-Хач, друге – в Грузії, а третє – у Ватикані.

Ікона зроблена так, що при погляді на неї з будь-яких положень, що Ісус то дивиться на людину, то його повіки закриті, то наповнені кров’ю і сльозами. Це зображення виробляє воістину незабутнє враження на кожного, хто його бачить.

Монастирський сад, поза всяким сумнівом, є однією з головних визначних пам’яток обителі. Звичайно, його краса за кілька століть зблякла – в колишні століття він славився своїми деревами, тут було кілька красивих фонтанів, але до наших часів збереглося лише два. Фонтани виглядають як споруди прямокутної форми, викладені з каменю, на поверхні яких добре помітні вирізані візерунки. Розташований сад на кількох терасах, до них ведуть сходи, які зараз знаходяться в напівзруйнованому стані.

Біля обителі в середині літа відзначають Вардавар – це вірменський аналог дня Івана Купали, а у святкові дні тут проводяться виставки робіт вірменського народного ремесла і концерти фольклорних колективів. Тут збираються туристи з усього близького зарубіжжя, при цьому відвідати заходи може будь-яка людина незалежно від її статі, національної приналежності і релігійного віросповідання.

На території садиби монастиря діють суворі правила поведінки:

• паркувати автомобіль допускається лише на окремо відведених для цього майданчиках, проїзд в охоронювану зону заборонений для всіх типів автотранспорту, крім службового;
• розбивати намети можна лише за попереднім погодженням з настоятелем і в строго встановлених зонах;
• включати нерелігійну музику категорично заборонено;
• не допускається вирубування дерев, випасання сільськогосподарських тварин і птахів, покіс трави, збирання плодів і рослин в саду;
• прогулянки з собаками можливі виключно в намордниках і на повідку;
• на територію самого храму можна входити тільки в супроводі служителів монастиря;
• відвідувачі повинні мати відповідне обстановці вбрання.

В даний час в приміщенні обителі тривають будівельні роботи з реконструкції, тому заборонений вхід на наступні будівельні майданчики:

• сходові прольоти, провідні з першого на другий поверх;
• вежі і підвальні приміщення;
• перший поверх братського корпусу.

Сурб-Хач розташовується в досить мальовничому місці – він немов втрачений в передгірному листяному лісі. Біля нього немає ніяких житлових будівель та автотрас, містечко дуже затишне і спокійне. Сюди не доходять ніякі шуми міста, чути лише трелі птахів і церковна мелодія, яка лунає з храму.

Обитель розташований у Кіровському районі Старого Криму, але це лише загальний адресу. Для того, щоб знайти вірну дорогу, потрібна велика конкретика. Найкращим орієнтиром можна назвати підніжжя Монастирської гори. Вона розташовується між відомими кримськими курортами – Судаком і Феодосією.

Піші мандрівники зазвичай сходять на станції Старий Крим, після чого переміщуються вздовж траси в західному напрямку. У тому місці, де вона перетинається з вулицею Леніна, слід звернути в напрямку гори і по самому першому провулку вийти з села (це приблизно 700 метрів). Після переходу через невелику річку Чурук-Су слід піти по дорозі, яка і піднімає подорожніх до історичного та духовного скарбу усього вірменського народу.

Про те, як дістатися до монастиря Сурб-Хач у Криму, дивіться у наступному відео.