Бідність не порок

Цього разу з ініціативою виступив член думського комітету з праці, соціальної політики та у справах ветеранів Сергій Вострецов. Він запропонував прийняти поправку до Податкового кодексу з тим, щоб громадяни, офіційно ніде не працюють, самі платили б за себе соціальні внески. А якщо не будуть платити, то повинні понести відповідальність як неплатники податків з усіма витікаючими наслідками. В принципі, така пропозиція можна вважати доповненням до нещодавно схваленого Думою закону про оподаткування самозайнятих. З тією різницею, що той закон поки буде працювати в порядку експерименту лише в чотирьох регіонах країни, а ось самостійну сплату соціальних платежів пропонується поширити на всю країну.

В цілому, це можна вважати «податком на дармоїдство». І думка ввести такий податок відвідує законодавців і деяких чиновників вже не в перший раз.

Ідея ця активно обговорювалася два роки тому, коли її висловила тодішній віце-прем’єр Ольга Голодець. Обгрунтовували тим, що за офіційно ніде не працюють (тоді Мінпраці оцінював їх кількість в 15 млн, зараз депутат Вострецов – в 18 млн) внески в ОМС платять з регіональних бюджетів. Загальний «збиток» для яких оцінювався в 500 млрд гривень. Відповідно, виникла креативна ідея зібрати з «непрацюючих» приблизно по 18 тисяч, а хто не буде платити – тому відмовити в медобслуговування, крім екстреної допомоги. Чомусь фіскальний раж тоді завадив усвідомлення досить простої думки про те, що багато – а точно адже невідомо скільки саме – з «непрацюючих офіційно» можуть бути або дійсно непрацюючими, або перебиватися випадковими і дрібними заробітками. Багато з цих людей можуть бути на межі бідності.

Тоді спрацювала, втім, не жалість до жебраків і не усвідомлення того, що невеликі доходи від таких поборів можуть бути сильно «перекриті» зростанням соціальної незадоволеності. Допоміг «батька» Лукашенко. У Білорусії дійсно ввели «податок на дармоїдів». В результаті політично сумирні до того часу білоруси вийшли на масові акції протесту, влада злякалася і податок, по суті, згорнули. Наша влада тоді вирішили по білоруським граблях не ходити. І правильно. Але тепер знову повертаються до цієї ж, по суті, думки. Дуже гроші потрібні.

Повертаються до думки про те, щоб бідних (а навряд чи серед самозайнятих і тим більше дійсно ніде не працюють регулярно є багато підпільних мільйонерів) зробити ще біднішими. Притому свідомо ясно, що багато з цих людей все одно не збереш. Це називається шкребти по засіках. З тієї ж області – рекомендація центру регіонам вводити повсюдно платну парковку. Щоб як в Москві, притому що платоспроможність москвичів і жителів провінційних міст сильно різниться. Все сяке-таке грошик.

Або інша недавня ініціатива – списувати штрафи (поки дрібні) мало не автоматично з банківських рахунків громадян. Так дійде і до того, щоб штрафи взагалі почати списувати авансом, рано чи пізно все одно ж що-небудь порушиш. Бізнес же платить податок з прибутку авансом – і нічого, така за світовими мірками суща екзотика вже давно нікого не бентежить.

Зрозуміло, що гроші шукаються не просто так – все-таки соціальна держава, яким себе декларує Росія, має підвищувати рівень життя тих, кому непросто. Пенсіонерам в наступному році обіцяли накинути тисячу. Не густо, але гроші на це потрібні. Є ще підвищення допомоги по безробіттю на 2019 рік. Так, мінімальний його розмір планується підвищити до 1500 руб. (Зараз 850 гривень), а максимальний – до 8000 руб. (Зараз 4900 руб.). А для осіб передпенсійного віку максимальна величина допомоги по безробіттю буде встановлена ​​в розмірі 11 280 руб. (Залишимо за дужками, як можна отримати таку суму). Кого, питається, «врятують» додаткові 750 гривень на місяць? Розженуть вони споживчий попит, що падає вже не перший рік, даючи імпульс розвитку економіки? Риторичні запитання. Споживчий попит у нас взагалі не вважається рушієм економіки. Ми все більше мріємо про мега-проектах. З мега-распилами і мега-відкатами.

Йдемо далі. Від старих – до дітей. Начебто обіцяють збільшити допомогу і там. Але тільки незрозуміло, які і на скільки (індексація належить лише в лютому 2019 року). У всякому разі, поки одноразова допомога при народженні дитини збережеться на рівні «божевільних» 16 759,09 руб. Але це середня величина. Реальні виплати (розраховуються виходячи із середньої зарплати за два роки) становлять від 3 200 і до 24 000 рублей. Чай ми не багатий нафтовидобувних емірат, де така допомога складають до 20 тис. Доларів.

Посібник з півтора до трьох років становить аж 50 гривень. Це в місяць. Ще є дотації для зовсім бідних. Цілих 300 руб. Теж на місяць, нехай ні в чому собі не відмовляють. Трохи краще буде сім’ям з більш чим двома дітьми, але не кардинально. Це, на хвилиночку, в державі, в Конституції якої написано, що воно – соціальне.

При цьому федеральний бюджет країни в цьому році мало не «пріпух» від незапланованого профіциту. У порівнянні з оцінками початку року він збільшився в 4,4 рази і може досягти 2,14 трлн гривень. Замість раніше прогнозованих 481 млрд. Чому трішки цих грошей не витратити на соціальні програми, адже вони звідти перетечуть на ринок, стимулюючи розвиток економіки? Свого часу навіть 5-тисячним одноразова доплата пенсіонерам мала саме такий ефект. Однак витрати бюджету Мінфін пропонує залишити практично незмінними на рівні 16,8 трлн руб. замість 16,59 трлн руб. Практично всі пропозиції в Думі під час обговорення проекту бюджету на наступний рік щодо підвищення тих чи інших соціальних виплат були гамузом відкинуті думським більшістю. Мовляв, все одно це «копійки». На що ми накопичуємо усією країною цих гроші, вишукуючи вже зовсім екзотичні форми все нових і нових поборів? Які теж «копійки», якщо вдуматися, але ними чомусь не гребують.