Белла ахмадуліна: несучасна сучасна поетеса
Росія вже давно не найбільш читаюча країна в світі – якщо вірити статистичним даним за 2008 рік, росіяни за цим показником на сьомому місці, багато поступаючись лідерам, жителям Індії. А адже за часів існування СРСР саме ця країна носила цей гордий (хоча мало що дає, крім морального задоволення) титул. Багато в чому такі показники були наслідком адміністративно-наказового читання праць класиків марксизму-ленінізму, але ж не випадково в 1960-і роки спостерігався справжній вибух читацького інтерес до вітчизняної літератури, перш за все, до вітчизняної поезії. І однією з головних фігур, завдяки яким це стало можливим, була Белла Ахмадуліна.
Російська поетеса з італійським ім’ям і татарської прізвищем
Напевно, це виглядає зовсім вже химерним і витонченим парадоксом, що поетеса, яка стала багато в чому, за висловом Бродського, «спадкоємицею Лермонтовський-пастернаковской лінії», лінії витонченої, який віртуозно володіє класичним українським поетичним стилем і настроєм, мала переважно неросійські національні корені. Батьками Ізабелли (яку дуже швидко все стали іменувати просто Белою) Ахмадуліної, яка народилася в Москві 10 квітня 1937 року, були татарин Ахат Валеевіч Ахмадулин, який працював у радянському уряді і досяг солідних кар’єрних вершин у вигляді поста заступника міністра, і російська з італійськими предками Надія Макарівна Лазарева, перекладачка, трудилася в системі Комітету державної безпеки.
Цікавитися літературою Белла стала з раннього дитинства, перші віршовані досліди припали вже на шкільні роки, чому в чималому ступені посприяли заняття в дитячому літературному гуртку при заводі імені Лихачова. Саме література привертала дівчину найбільше, тому природним для неї кроком стало надходження після закінчення школи до Літературного інституту імені Горького. На той час в 1955 році вона вже мала на своєму рахунку першу публікацію – її вірш «Батьківщина» було надруковано в газеті «Комсомольская правда». Продовжувала складати і друкувати вірші в різних літературних журналах і газетах Ахмадуліна і під час навчання в інституті, до того ж пробувала себе в якості журналістки, надаючи ті чи інші статті для тієї ж «Комсомольської правди». У 1959 році Белла Ахмадуліна ледь не вирушила в доросле життя з «вовчим квитком»: її, активну студентку, журналістку і поетесу, виключили з Літературного інституту за відмову приєднатися до публічного осуду Бориса Пастернака (в той час як раз досягла апогею кампанія, спрямована проти письменника в зв’язку з присудженням йому Нобелівської премії за виданий за кордоном роман «Доктор Живаго»). Однак часи були вже не ті, що при Сталіні, вже починалася «хрущовська відлига», так що продовження репресивних заходів не було – Ахмадуліну відновили в інституті, який вона з відзнакою закінчила в 1960 році.
Без Ахмадуліної 60-е були б іншими …
Звичайно, навряд чи саме момент закінчення інституту послужив для Ахмадуліної сигналом до початку активної діяльності, але як раз з початку 1960-х років вона отримує величезну популярність в першу чергу в молодіжній і інтелігентському середовищі Радянського Союзу. Перш за все, це сталося завдяки знаменитим поетичним вечорам в московському Політехнічному музеї, де зі своїми творами виступали молоді поети, які стали голосом наступали 60-х, першими «шістдесятниками», а в майбутньому – класиками вітчизняної літератури XX століття: Євген Євтушенко, Роберт Рождественський, Андрій Вознесенський, Белла Ахмадуліна. Незабаром підоспів і перший власний віршований збірник, випущений в 1962 році під назвою «Струна». Це був лише перший з майже тридцяти поетичних збірок Белли Ахмадуліної, які виходили протягом сорока років, до самого початку нового, ХХІ, століття.
Багато в чому саме Белла Ахатовна своєю поезією створила саму атмосферу радянських 60-х, завдяки її віршам «шістдесятники» сприймали себе і сприймаються досі не тільки як бунтарі, які підняли голос після «сталінської зими», а й як романтики, що черпають своє натхнення в традиціях великої російської культури і з надією дивляться в майбутнє. Ліричні мотиви поезії Ахмадуліної в з’єднанні з лексикою і оборотами класичної російської поезії, спрямованість до власних переживань, який мав часто абстрактний характер, витончена ностальгія по прекрасному – все це стало невід’ємною складовою самого поняття «відлига». Починаючи з 1960-х років і аж до теперішнього часу Белла Ахмадуліна сприймалася і представниками свого покоління, і поколінням молодшим як естетичний камертон вітчизняної культури. Тому її догляд відчувається особливо гостро: 29 листопад 2010 року Белла Ахмадуліна померла в результаті серцево-судинного кризу. Офіційне прощання з поетесою призначено на 3 грудня о московському Центральному будинку літераторів.